Черкаське крайове товариство УК провело звітно-виборні збори

Шановні козаки!

Звіт хорунжого ЧКТ УК.

Робота проводилася за кількома рівнями і напрямками.

Зокрема щодо створення та зміцнення козацьких сотень (найбільше часу приділяв гімназійній ім. Святослава Хороброго та студентській ім. Б. Хмельницького сотням, але не тільки). ; штаб ЧКТ та обов’язки радника гетьмана УК з національно-патріотичного виховання. Щодо другого, то це виступи на численних зібраннях, серед яких виділю такі:

28.06.2015 – регіональна науково-практична конференція “Конотопська битва 1659 р.: незабутня сторінка козацької звитяги” (с. Руська Поляна, організатор і доповідач);

25–26 липня 2015 – Холодноярська проща ‒ перше військове паломництво в Україні (учасник, співорганізатор від козацтва).

9.10.2015 – Козацький фестиваль, присвячений Дню героїв 14 жовтня (ЧМГ №31, організатор).

18.10.2015 – Міжнародна Велика козацька рада УК (м. Лужани) (керівник делегації від ЧКТ) також виступ “Національно-патріотичне виховання в умовах російської агресії і завдання УК: зміна акцентів”.

10.11.2015 – виступ з нагоди річниці Навчального національно-патріотичного Центру УК ім. С. Величка Полтавського кооперативного технікуму;

11.11.2015 – доповідь на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Козацький рух на теренах України та патріотичне виховання молоді на його засадах”, присвяченій 420-річчю від дня народження Б. Хмельницького (м. Харків).

Також тематичні інтерв’ю на обласному радіо й телебаченні (12 за рік, з них 7 у прямому ефірі), публікації, зокрема у журналі “Військо України”, газетах “Черкаський край”, “Черкаський національний університет”).

Організаційна та, особливо, інтелектуальна робота потребувала значних зусиль насамперед щодо належної презентації ЧКТ, актуалізації актуальних проблем націо- та державотворення, засад співпраці та єдності як ключових засад розвитку козацтва, так і всієї української нації. Стосовно змістовної частини, то пріоритет надавався, національно-патріотичному вихованню.

Продовжити свій звіт я хотів би в контексті загострення уваги на деяких проблемах і перспективах.

  1. Інформація в ЗМІ як форма боротьби за Україну. Навіть просте поінформування виконує роль ствердження того чи іншого варіанту життєвої правди (до речі, на Донбасі жодний обстріл з боку “раша” не обходиться без мас-медійного забезпечення). Тому звертаюся до всіх козаків, особливо тієї старшини, яка покликана перейматися ідеологічною роботою. Ми маємо унікальні можливості поширювати інформацію в ЗМІ. Це завдання треба сприймати не як дешевий само-піар, мовляв, роботу робимо, то начальство колись похвалить, а як чи не найважливішу ділянку боротьби за наші козацькі, українські національні пріоритети. І ще. Є діяльність, яка покликана творити складнішу на, відповідно, ефективнішу інтелектуальну продукцію. Набагато якіснішу, з погляду патріотичного та демократичного, аніж сюжети, які пропонують недійним споживачам Савік Шустер та Матвій Ганапольський. У цьому відношенні ми будемо посилювати цей напрям роботи.
  2. У чому я бачу сутність національно-патріотичного виховання? Питання не надумане, бо багато хто ще мислить по-совєтськи, сприймає громадську роботу як платформу для політичної кар’єри. А так не повинно бути. Аби загострити питання, запитаю: чи готова політична Україна до мирного життя, по яке ми всі так мріємо? Думаю, що не так все однозначно, як може здатися на перший погляд. Як тільки стихає чи стає звичною канонада на Донбасі, активізуються внутрішні баталії. І стає зрозумілим, що ніякої боротьби з корупцією не ведеться. З реформами також проблеми. Не варто розраховувати (від влади) на кращі умови роботи і нам. Треба жити своїм життям, українським життям. У цьому запорука успіху. І жодного песимізму!!! Пропоную відмовитися від песимізму як такого. Так, ситуація в країні, навколо України не найкраща, однак і не найгірша. Козацтво – це громадська організація, насамперед у тому значенні, що вона презентує людей, громадян, громади. Тобто щось найважливіше, що маємо й без чого, словами І. Франка, ні держава, ні нація “не можуть остоятися” (до речі, в цьому році виповнюється 160 років від народження та 100 років від смерті нашого великого українського генія).
  3. Зрештою кілька слів про інформаційну, інтелектуальну, ідеологічну боротьбу за Україну. По-перше, раз по раз виникає спекулятивне питання: чому козацтво не воює? Докори лунають навіть у ЗМІ. Відповідаємо: козаки воюють, щоправда, по-різному. Серед нас не один, хто воював чи, на жаль, буде воювати. Крім того, тилове забезпечення війни, це також участь у захисті країни, тим більше, більшість зробленого зроблено за рахунок самих же козаків. А ще, нагадаю, згідно з чинним законодавством, громадські організації не мають права носити зброю. Посилювати напругу в суспільстві усіляким хизуванням недоречно. І ще питання: ми добре знаємо, за що готові й треба воювати, проте не зовсім зрозуміло – за кого, під чиїм керівництвом?
  4. На сьогодні найнебезпечніший супротивник у нас Путін. Особливо, коли він вдається до миролюбної риторики, пропонує так звані “мирні ініціативи”, які, й це не важко помітити, абсолютно ігнорують Україну як державу й націю. У нинішньому протистоянні для Путіна головне зберегти в Україні нестабільність, а себе подати в образі миротворця. Для нас, навпаки, треба гуртувати людей, відновлювати державний кордон. Інтереси, як бачимо, радикально протилежні.
  5. До сказаного додам. В останній час дедалі частіше лунають кремлівські голоси, мовляв, “росіяни й українці – це одне й те ж, тут навіть говорити немає про що”. Вони розраховані на малоросійське середовище, п’яту колону в Україні. На жаль, ці антидержавні, антиукраїнські сили ще достатньо потужні. Але ще більший ворог – наша байдужість. Тобто якщо з комунізмом ми якось прощаємося, то, зверніть увагу, “опозиційний блок”, іншими словами вірні послідовники Януковича і їхні кремлівські куратори мають на сьогодні (згідно з соціологічним опитуванням) друге місце після провладного БПП.
  6. Термінологія. Це окреме питання. Я торкаюся його за найменшої нагоди. Ми вже говорили, що треба казати війна не “на Сході”, а “на Донбасі”, не “Західна Україна”, а “західноукраїнські області” тощо. Мотив агресії Путіна, за рахунок України зберегти й зміцнити Росію. Тобто він також змагається за виживання, але при цьому щедро поливає землю кровлею. Розуміючи це, маємо відмовлятися від багатьох речей, зокрема й шанобливого “В.В.”.

Вважаю, що УК, ЧКТ УК, кожен із нас повинні бути готовими до тих викликів, які стоять перед українцями. Так ми за діалог з владою, але ми також за реформи (особисто для мене ключовим критерієм реформ виступає кадрове питання, яке акумулює всі проголошені гасла – декомунізацію, ротацію, люстрацію), також за внутрішню стабільність, абсолютний пріоритет християнських цінностей та національних інтересів.

 

На завершення хочу подякувати всіх і кожного за плідну, часто справді самовіддану працю. Роблю це ще й тому, що в нашому бурхливому повсякденні не завжди це вдається зробити своєчасно.

Слава УК! Слава Україні!

Крайовий хорунжий ЧКТ УК,

полковник УК Юрій Присяжнюк